Площадка: text-pesni.ru

ти була світлом, а я був із ним майже одним свідомо залежним в твоїм волосі залишиться дим, а що разом з ним спалені очі хвилі віднесуть мене до берега але не ти але не ти крила втримають мене на висоті але не ти але не ти шляхом замученим долею стертою ми несвідомо руйнуємо всесвіт за що відповіси...

посіяла людям літа свої, літечка житом, прибрала планету, послала стежкам споришу. навчила дітей, як на світі по совісті жити, зітхнула полегко – і тихо пішла за межу. – куди ж це ви, мамо?! – сполохано кинулись діти. – куди ж ви, бабусю? – онуки біжать до воріт. – та я ж недалечко... де сонце...

ти знаєш, а зорі також співають їх чути за великими полями так по красивому далеко вони заливаються піснями так по таємному тихо що це залишиться між нами ніби листопад і пологий вниз каскад хоч насправді цвіте сад, бачиш зорей зорепад бачиш з тилу тисне кат, бачиш сотню барикад спав під звуки...

вона не скорена, не зломлена а тільки трішки втомлена і все чаша терпіння давно переповнена тому розплату кожен понесе ми просто собі будували країну за тиждень до весни прийшли вони, хто хоче зими нам спокій зламали, як вітер калину і покинули люди свої хати ніколи не пробачимо, ніколи не забудемо...

відчувай мене бо все мине на нас з неба ллє щось незвичне ближче до тіла сама так хотіла але торкнулась тебе та захворіла це щось містичне там між нами б'ють блискавки та далеко до висновків марю наче у сні наче мавки лісні тягнуть нас шалено до істини за тобою я боса розпустивши свої коси почуття...